Алмазні пильні диски є робочими конячками будівельної, кам’яної та гірничодобувної промисловості. Хоча вони виглядають як прості сталеві диски з сегментованими ободами, їх ефективність різання та термін служби залежать від двох глибоко взаємопов’язаних мікроскопічних механізмів: експозиції зернистості (часто називають «виступом») і само-заточування. Розуміння цих принципів є ключовим для вибору правильного леза для правильного матеріалу.
1. Відкриття зернистості – вивільнення передового краю
Алмазне пильне полотно не ріже, як ніж із суцільним лезом. Натомість його ріжуча дія виконується мільйонами крихітних частинок промислового алмазу, вбудованих у металеву «матрицю» або «зв’язок» (зазвичай порошковий-металевий композит, як-от кобальт, бронза чи залізо).
Оскільки алмаз є найтвердішим відомим природним матеріалом, він виконує роль ріжучих зубів. Однак, щоб зуб прорізався, його потрібно спочатку оголити. Тут грає роль Grit Exposure.
Механізм
Коли нове лезо використовується вперше, алмазні частинки повністю поміщаються в металевий зв’язок. Коли лезо обертається та контактує з матеріалом (наприклад, гранітом, бетоном або асфальтом), поєднання стирання, тертя та тепла починає стирати металевий зв’язок. Оскільки з’єднання м’якше, ніж алмази, воно переважно розмивається, дозволяючи кристалам алмазу поступово виступати з поверхні.
Ідеальна держава
Існує оптимальна «висота експозиції» для ефективного функціонування алмазного піску. В ідеалі діамант має виступати зі скріплення на висоту приблизно від-третини до-половини свого діаметра.
Недостатня експозиція (вбудована): якщо з’єднання зношується надто повільно, алмази залишаються втопленими в металі. Лезо виглядатиме «скленим» і не буде різати, натомість створюючи надмірне тертя, тепло та вібрацію.
Надмірна експозиція: якщо зв’язок зношується занадто швидко, діаманти стоять занадто високо. Без достатньої кількості металу, що їх закріплює, піщинки вразливі до передчасного висмикування-до того, як вони виконають значну роботу.
